Світає… З вулику роздається тихий гул бджолиної сім᾿ї. Це бджоли вирушають у пошуках нектару. Трудівниці перелітають з квітки на квітку і так триває до заходу сонця…
Наша сім᾿я багато часу проводить в селі. У мене там є улюблене місце – батькова пасіка, де я частенько ховаюсь від усіх, щоб попрацювати наодинці з текстом. Коли я бачу, як бджоли невтомно трудяться кожного дня, то сама заряджаюсь енергією і прагну пошвидше завершити розпочатий переклад чи взятись за новий текст. Тому я одразу вирішила, що поставлю камеру-обскуру біля одного з вуликів. Раніше для мене існувала одна спільна риса між бджолами і перекладачами – якщо вони хочуть добитися результату, то обоє повинні невтомно трудитися – збирати квітковий чи словесний нектар. Проте познайомившись ближче з життям бджіл, у мене в голові виникли й інші паралелі схожості, якими я хочу поділитись з вами.
Бджоли дають цінний харчовий і лікувальний продукт – мед, який можна порівняти з рафінованим літературним перекладом. Вони також виробляють віск та ряд специфічних речовин для медицини, важливу сировину більш як для двохсот галузей промисловості, що у свою чергу можна порівняти із роллю перекладу у інших сферах людського життя.
Медоносні бджоли дуже чутливі. Вони видають і здатні сприймати ультразвуки, коливання у стотисячну частку міліметра, буквально тут же реагуючи на них. Так само і перекладач повиннен відчути кожнісіньке слово у тексті і адекватно його перекласти.
У процесі еволюції значно змінилася морфологія бджоли, особливо її найважливіші робочі органи. Став довшим хоботок – апарат для збору нектару. Ним бджола почала діставати нектар майже з усіх квіток. І тут я побачила спільну рису: у перекладача теж з᾿явилося багато підручних засобів, які набагато полегшують його роботу – взяти хоча б комп᾿ютер чи електронні словники.
Цікаво, що бджоли, які збирають нектар, відвідують квітки не всіх рослин, що зустрічаються на їхньому шляху, а переважно одного якогось виду. Так і перекладач зазвичай працює над одним текстом, повністю занурившись в нього. Проте бджола може працювати одночасно і на декількох видах медоносів, але тільки тоді, коли місцевість на них бідна або перенаселена бджолами. Дозволю собі так само охарактеризувати тексти, які можна перекладати паралельно з іншими.
Переклад – здебільшого дуже самітницька праця, що протікає наодинці з текстом. Проте більшості з нас, для того, щоб навчитись самостійно збирати словесний нектар, потрібно пройти школу життя у перекладацькій сім᾿ї. Такою «бджолиною» сім᾿єю для мене і думаю, що для більшості учасників, став проект ТрансСтар Європа, де ми повсякчас відчуваємо підтримку досвідченіших!
На землю тихо опускається вечір. Підходжу до «мого» вулика і чую шум сім᾿ї, глухий, рівний, тихий, одноголосий. Це голос повсякденної праці.
Оля Кравчук

Der Tag bricht an. Aus dem Bienenstock dringt das leise Summen der Bienenfamilie. Bienen, die sich auf die Suche nach Nektar machen. Die Arbeiterinnen fliegen von Blume zu Blume, bis die Sonne untergeht.
Unsere Familie verbringt viel Zeit im Dorf. Ich habe dort einen Lieblingsplatz – Vaters Bienenhaus, in dem ich mich oft verstecke, um alleine an einem Text zu arbeiten. Wenn ich sehe, wie sich die Bienen Tag für Tag unermüdlich abmühen, bin ich selbst energiegeladen und versuche schnell mit einer angefangenen Übersetzung fertig zu werden oder mich an einen neuen Text zu setzen. Darum habe ich beschlossen, die Camera Obscura neben einem Bienenstock aufzustellen.
Früher habe ich einen gemeinsamen Wesenszug zwischen Bienen und Übersetzern gesehen: Wer ein Resultat erhalten will, muss unermüdlich arbeiten – Blüten- oder Wörternektar sammeln. Nachdem ich das Bienenleben aber näher kennengelernt habe, sind mir noch andere Parallelen aufgefallen, die ich mit euch teilen will.
Bienen liefern ein wertvolles Nahrungs- und Heilmittel – den Honig, den man mit einer ausgereiften literarischen Übersetzung vergleichen kann. Sie erzeugen auch Wachs und eine Reihe spezifischer Stoffe für die Medizin, wichtige Inhaltsstoffe für mehr als 200 Industriezweige, was wiederum mit der Rolle des Übersetzers in verschiedenen Sphären des gesellschaftlichen Lebens vergleichbar ist.
Honigbienen sind sehr empfindsam. Sie können Ultraschall aussenden und empfangen – sie reagieren bereits auf eine Schwingung im Bruchteil eines Millimeters. Ein Übersetzer muss ebenso jedes einzelne Wort im Text spüren und es passend übersetzen.
Im Laufe der Evolution hat sich der Körperbau der Bienen bedeutend verändert, besonders die wichtigsten Arbeitswerkzeuge. Der Saugrüssel, ihr Werkzeug zum Nektarsammeln, wurde länger. So kann eine Biene aus fast allen Blüten den Nektar saugen. Und hier sehe ich eine Gemeinsamkeit: auch für den Übersetzer sind viele Behelfe entstanden, die ihm die Arbeit um einiges erleichtern, etwa der Computer oder elektronische Wörterbücher.
Interessanterweise fliegen nektarsammelnde Bienen nicht die Blüten aller Pflanzen an, denen sie auf ihrem Weg begegnen, sondern vorwiegend eine bestimmte Art. So arbeitet auch ein Übersetzer für gewöhnlich an nur einem Text, vollkommen in ihn versunken. Eine Biene kann zwar an verschiedenen Honigarten gleichzeitig arbeiten, aber nur dann, wenn ihre Umgebung arm oder mit Bienen überbevölkert ist. Ich erlaube mir die Texte, die man parallel mit anderen übersetzen kann, auch so zu charakterisieren.
Übersetzen ist im Großen und Ganzen eine sehr einsame Arbeit, die alleine mit dem Text abläuft. Die meisten von uns müssen aber eine Schule in der Übersetzerfamilie durchlaufen, um zu lernen, wie man eigenständig den Wörternektar sammelt. Zu einer solchen „Bienenfamilie“ ist für mich, und ich denke auch für die Mehrheit der Teilnehmer, das Projekt TransStar Europa geworden, wo wir jederzeit die Unterstützung von erfahrenen Übersetzern bekommen.
Auf der Erde dämmert es langsam. Ich gehe zu meinem „Bienenstock“ hin und höre dumpf, gleichmäßig, leise und einstimmig die Geräusche der Familie. Es ist der Klang täglicher Arbeit.
(Aus dem Ukrainischen von Nina Hawrylow)